Батькам

Департамент кіберполіції Національної поліції України повідомляє про виявлення у соціальних мережах небезпечних груп, в яких доводять дітей до самогубства.

Фанати таких спільнот називають себе «китами», тому що ці тварини асоціюються у них зі свободою. Використання поняття «кити» («летючі кити»), можливо, пояснюється тим, що цей вид ссавців – один із небагатьох, представники якого добровільно можуть звести рахунки з життям.

Подібні суїцидальні спільноти називаються «Море китів» і «Тихий дім». Відтак у всіх членів таких груп на особистих сторінках розміщені відео або малюнки з літаючими китами.

Нелюди, що організували цю систему, відпрацювали чіткий алгоритм дій. Для того, аби вступити до спільноти, потрібно подати заявку для вступу й написати певний текст у себе на сторінці. Якщо адміністрація групи затвердить кандидатуру, то буде проведено невеличке психологічне вивчення особи та її готовності до самогубства через спілкування в приватному чаті.

Наступне повідомлення буде із завданням (опис завдання, та час, який надається на його виконання). Виконання кожного завдання, потрібно фіксувати на фото або відео. На кожне завдання надається обмежений час. Якщо учасник не встигає його виконати, його виключають зі спільноти.

Усього дається 50 завдань («квестів»), у фейкових спільнотах – від 13 до 50 «квестів», це залежить від адміністратора. Адміністратор групи схиляє дитину до виконання завдань («квестів»), причому практично всі завдання передбачають нанесення дитині власноруч каліцтв або заподіяння болю. Всі ці «квести» в обов’язковому порядку знімаються на відео.

Коли адміністратор групи впевниться, що дитина готова до самогубства, створюється аудіо з музикою, в якому дитина виступає в головній ролі. У ролику оговорюються усі її проблеми, які вона озвучила «провіднику». Єдиний вихід із усіх проблем, який озвучується в цьому «творі», – вчинити самогубство. Перед цим дитина слухає аудіозапис і робить останній крок.

Фінальне завдання – покінчити життя самогубством та зафіксувати момент смерті на камеру в онлайн-режимі. Відеозаписи в подальшому продаються в мережі Інтернет або в Darknet.

Щоб не допустити потрапляння дітей до таких груп, рекомендуємо батькам:

– Приділяти більше уваги психологічному стану дитини.

– Перевіряти шкіряні покриви дитини на наявність пошкоджень. У разі їх виявлення, з’ясовувати обставини, за яких вони з’явилися. Особливу увагу звертати на пошкодження різного роду у формі кита.

– Перевіряти облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт. Перевіряти вміст спілкування у приватних чатах.

– Звертати увагу на коло спілкування дитини.

– Намагатися зайняти вільний час дитини спортивними або культурними секціями.

– Обов’язково контролювати те, які фото- та відеофайли знаходяться в гаджетах дитини.

– Встановлювати функцію «батьківський контроль» на всіх гаджетах дитини.

Департамент кіберполіції виявив одну з таких груп https://vk.com/blueskitea. До неї входили 209 користувачів з України. Слід зауважити, що такі групи щодня блокуються адміністрацією соціальних мереж за зверненнями правоохоронних органів або користувачів.

Тому, при виявленні таких спільнот, просимо негайно повідомляти до кіберполіції за номером гарячої лінії: (044) 374-37-21 з 8:45 до 19:30 (в робочі дні), чи за електронною адресою: https://www.cybercrime.gov.ua (цілодобово), або звертатися до адміністрації соцмережі, у якій виявлена група.

Аналізуючи діяльність зазначених груп, кіберполіція встановила постійних учасників таких спільнот, які реєструються з території України.

У зв’язку з цим кіберполіція звертається до батьків та усіх не байдужих із проханням бути пильними, за можливості – перевірити облікові записи ваших дітей, чи не зареєстровані вони під зазначеними у списку іменами.

При виявлені додаткових облікових записів Департамент кіберполіції інформуватиме шляхом оновлення цього списку.

Департамент кіберполіції Національної поліції України

http://www.mvs.gov.ua/ua/news/5716_YAk_zapobigti_dityachim_suicidam_Poradi_batkam_vid_Departamentu_kiberpolicii_SPISOK_AKAUNTIV.htm

Шановні батьки, пропонуємо вам декілька рекомендацій,
які стануть вам у нагоді при організації роботи з дитиною вдома.Стати батьками - дуже легко. Бути батьками дуже важко.

         Коли і з чого починається батьківство? Воно починається з прийняття рішення про те, що ми хочемо мати дитину і готові стати батьками. Це відбувається по-різному в кожній сім’ї. у кращому випадку ми плануємо мати дитину і заздалегідь готуємося до її появи на світ. Здоров’я, емоційний стан та інтелектуальний розвиток дитини залежить від стану фізичного та психічного здоров’я матері під час усього періоду вагітності, а успішність розвитку дитини - від умов життя.

         Найголовніше у житті дитини – це любов до неї з боку батьків та тих людей ,що її оточують. Важливу роль відіграє і свідоме ставлення до батьківства, грамотність у виконанні своїх батьківських обов’язків. Отже, зазирнемо у світ батьківської любові та світ знань про батьківство.

         З першого моменту життя дитина шукає любові й підтримки своїх батьків. Еріх Фромм виділив два напрямки впливу батьків на життя дитини: турбота про задоволення фізичних потреб дитини, що визначає її любов до життя. Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти: життя прекрасне.

         «Виховання дітей потребує терпіння ,самовідданості та внутрішньої стабільності», - стверджує спеціаліст із вивчення психологічних травм дитини Тіна Грімберг. До того ж, дуже важливо знати, які наслідки в душі дитини залишають наші вчинки, агресивна поведінка, необережні висловлювання.

         Приниження – постійне джерело психологічних травм. Як часто батьки спускають дитину з високого рівня самооцінки на низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»… Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх.

         Тероризування. Згадаймо, як часто нам доводилося спостерігати коли батьки залякують своїх дітей. Як легко вони погрожують дітям фізичною карою: «Я не знаю, що я з тобою зроблю» або «Я ладна тебе вбити!», або «Я зараз візьму ремінь, і …».

         Не менше травмує дитину й ізоляція. Наприклад, якщо дитину зачиняють у кімнаті саму або, ще гірше, в коморі, забороняють їй гратися х однолітками.

         І, нарешті, емоційне ігнорування. Скільки батьків вважають, що суворе виховання підготує дитину до суворого життя. І тому часто відмовляють дитині у співчутті та турботі, не обіймають і не пестять, не цілують і не розмовляють з нею.

          На жаль, у нашому суспільстві, виникла ілюзія, що відкрито висловлювати свої почуття погано, що не потрібно часто говорити про любов. Партнер (чоловік або дружина) має сам здогадатися, як я до нього (неї) ставляться. Так і виникли в нас психологічні стосунки між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти в мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти для мене найрідніший».

Як же нам навчитися уникати психологічних травм дитини?

         ☺ Насамперед, дорослим треба навчитися формувати партнерські дружні стосунки в своїй сім’ї. навчитися уважно й шанобливо ставитися одне до одного, відкрито висловлювати свої почуття та обговорювати свої проблеми.

         ☺ Дуже корисно навчитися боротися зі стресом, мирно розв’язувати конфлікти, уникати їх.

         ☺ Добре було б зрозуміти, яких психологічних травм ви зазнали в дитинстві, і спробувати за допомогою психологів їх подолати.

         ☺ Вирішивши стати батьками, необхідно ознайомитися з основами дитячої та вікової психології, мистецтвом бути батьками.

         ☺ Необхідно навчитися практичних навичок догляду за дітьми.

         ☺ У своїх діях необхідно розвивати здатність розповідати про свої почуття й турботи батькам та друзям, виховувати в дітей уміння захистити свої права. Корисно розвивати в дітях уміння відкладати отримання задоволення.

         Взагалі, чим краще у вашої дитини розвинуті соціальні навички та вміння, там краще вона почувається в товаристві людей, тим краще вона захищена від психологічної травми.

Що ж відбувається з дітьми, які страждають від психологічних травм?

         У немовлят у таких випадках може виникнути нудота та блювання. Крам того, у таких дітей з’являються затримки в розвитку моторних та мовних умінь, розвивається апатія та байдужість. Як зазначає Тіна Грімберг, у психологічно травмованих дітей простежується порушення сну. У них розвиваються шкідливі звички – смоктання пальця, спроби кусатися, розкачування, розлади в травленні, істерія.

         Серед різних видів психологічного травмування спеціалісти виділяють словесні образи у ставленні до дітей. Словесні образи сприяють розвитку певного ставлення дитини до самої себе, розвитку агресивності, бажання завдати шкоди собі та іншим людям. Травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Часто відчувають потребу втекти куди-небудь, не маючи навіть чіткого уявлення, куди.

         На жаль, часто травмування дитини вдома супроводжується її травмуванням у школі. Дитина готова бачити у вчителі замісника батьків, ставитися до нього (неї) з довірою. І коли вчитель поводиться стосовно дитини негативно, застосовуючи насильницькі методи, це або породжує психологічні травми, або поглиблює й без того глибокі сімейні травми.

         Психологічні травмування в школі можуть виявлятися в таких діях:

словесні образи та приниження;

доведення дитини до сліз криком;

обзивання дитини дурнем чи ідіотом;

потурання дітям, які знущаються над іншими;

використання домашнього завдання як покарання тощо.

         Ми часто не замислюємося над тим, що відчуває дитина, коли публічно обговорюється або проявляється її неуспіх.

         Уявімо біля класної дошки не дуже впевнену в собі дитину. Вона пише на дошці. Намагається все зробити якомога краще. І раптом кілька дітей збуджено тягнуть руки – вони хочуть вказати на зроблену помилку. Помилка перетворюється у всенародне досягнення класу. А учень в’яне, перестає розмірковувати, його увага розсіюється. Успіху не досягнуто, а неуспіх стає звичним явищем. Поступово у травмованої дитини розвивається негативна самооцінка: «Я нездібний», «Я нічого не можу».

         У всіх випадках травмування словом, ярлики, прізвиська глибоко роз’їдають душу дитини. У неї з’являються оцінювальні судження: «Я поганий», «Я нерозумна», «Я нікому не можу подобатися». Спочатку дитина думає так про себе зрідка, потім усе частіше, потім це стає реальністю. Оточення ж бачить нас значною мірою так, як ми самі бачимо себе.

Як навчити дитину успішно виконувати домашнє завдання

         Як допомогти дитині не просто виконати сьогоднішнє домашнє завдання, але й навчити її обходитися без нашої допомоги? Комусь з дітей вистачить тижня-другого, комусь – декілька місяців або ще більше. Але у будь-якому випадку в цьому процесі буде декілька етапів. 

         Перший етап. Ви якомога більше завдань виконуєте разом із дитиною. Прагнете зрозуміти, яких знань, навичок їй не вистачає, з’ясувати, чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії.

         Другий етап. Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все спочатку це буде невелика частина , але дитині необхідне відчуття успіху. Оцініть з нею результат. після кожної самостійно та успішно виконаної частини ставте будь-який значок, наприклад, знак оклику або задоволене личко. Через якийсь час ви переконаєтеся разом з дитиною, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення конкретних питань. Головним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.

         Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує всі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтеся своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо виникне потреба. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу у тому, аби дитина переконалася, що вона вже дуже багато може зробити сама, але ви її завжди підтримаєте.

         Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу в тому, що дитина прагне подолати всі труднощі самотужки. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи.

         Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу («щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався…»)? На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?

Пам'ятка для батьків «Виконуємо домашнє завдання»

1. Учень упорядковує своє робоче місце, свій стіл для навчальних занять чи місце, відведене йому за спільним столом.

2. За записами у щоденнику чи в зошиті встановлює, що саме йому задали.

3. Згадує, у якій послідовності радив учитель виконувати те або інше завдання.

4. Готує потрібні підручники та приладдя: ручку, олівець тощо.

5. Знаходить завдання в підручнику, текст статей та письмових вправ, текст задач тощо.

6. Згадує навчальний матеріал, який пояснював учитель на уроці.

7. Згадує вказівки вчителя щодо способів виконання вправ.

8. Виконує роботу.

9. Звіряє зроблене з тим, що потрібно було зробити: чи часом чогось не забув.

10. Перевіряє, чи правильно виконав завдання; якщо є помилки — виправляє.

11. Якщо це можливо, звертається до батьків або до інших старших членів сім'ї з проханням перевірити, чи розуміє він зміст прочитаної статті, чи правильно розповідає, чи навчився пояснювати розв'язання задачі.

Моя щаслива дитина

Зневага до виховання — це загибель людей, сімей, держав і всього світу.

                            Я. Коменський

         Родина — це природний осередок найглибших людських почуттів, де дитина засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвиваються почуття доброти, чуйності, совісті, правдивості, любові до всього живого. Батьки — головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості — це виховний клімат сім'ї. Рідна домівка —не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Ці положення мають бути головним мотивом у роботі класного керівника.

         Для налагодження тісних контактів із батьками варто позбутися застарілої методики батьківських зборів, коли педагог розповідає про недоліки, а батьки слухають. Класний керівник має триматися з ними як рівний з рівними, як порадник і однодумець у справі виховання. Не традиційність такої форми спілкування, коли батьки з об'єкта «всеобучу» стають активним суб'єктом творчого педагогічного пошуку, сприяє глибокому усвідомленню ними проблем сімейного виховання дітей.

         Педагогічна практика переконує, що робота з батьками насамперед починається зі збирання відомостей про сім'ї від учнів та їхніх батьків. Класного керівника має цікавити: склад сім'ї; спеціальність та місце роботи батька, матері, осіб, що їх заміняють; матеріальні й побутові умови сім'ї; моральне обличчя батьків.

         Така інформація може допомогти класному керівникові у пошуках форм і методів роботи з батьками учнів.

Поради для батьків

1. Уранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прикрощі, не вживайте образливих слів.

2. Не підганяйте її, розрахувати час — це ваш обов'язок, якщо ви цю проблему не вирішили — провини дитини в цьому немає.

3. Не посилайте дитину до школи без сніданку: у школі вона багато працює, витрачає сили.

4. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, застережень: «Дивися, поводься добре!», «Щоб не було поганих балів» тощо. У дитини попереду важка праця.

5. Забудьте фразу: «Що ти сьогодні отримав?»

         Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам важко після виснажливого робочого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.

6. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, а згодом сама все розкаже.

7. Зауваження вчителів вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть із дитиною спокійно.

8. Після школи дитина не повинна сідати відразу за виконання завдань, необхідно 2-3 години відпочити.

9. Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 15-20 хвилин необхідно відпочивати 10-15 хвилин.

10. Під час виконання завдань не стійте над дитиною, давайте їй можливість самостійно працювати. А коли вже потрібна допомога, то без крику, спокійно, з похвалою та підтримкою, вживаючи слова: «не хвилюйся», «ти все вмієш», «давай поміркуємо разом», «згадай, як пояснював учитель» тощо.

11. Під час спілкування з дитиною не вживайте фразу: «Якщо ти будеш добре вчитися, то...».

12. Упродовж дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини.

13. У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Усі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте самі, без неї. Коли щось не виходить, порадьтесь з учителем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

14. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан.

15. Залучайте дітей до хатньої і суспільної праці, точно визначте коло їх обов'язків.

16. Учіть підлітка:

• цінувати дружбу, поважати суспільну думку;

• правильно оцінювати свою поведінку й поведінку інших;

• порівнювати свої дії з діями інших, робити відповідні висновки.

17. Виховуйте:

• витримку, наполегливість, готовність переборювати труднощі.

• чесність, правильність, уміння відстояти честь свою, родини, колективу тощо.

18. Виробляйте звичку сумлінно виконувати завдання, доручення вчителів, батьків, учнівського колективу.

19. Ні за яких обставин не заглядайте в портфель і кишені дитини. Навіть якщо вам здається, що ви все повинні знати про своїх дітей.

20. Коли ваша дитина прокидається, скажіть їй «Доброго ранку!» і не чекайте відповіді. Почніть день бадьоро, а не із зауважень і сварок.

21. Коли дитина повертається зі школи, запитайте: «Що сьогодні було цікавого?»

22. Намагайтеся, щоб дитина була прив'язана до помешкання. Повертаючись додому, не забувайте сказати: «А все-таки, як добре вдома!»

23. Ваша дитина принесла бали на семестр. Знайдіть за що її похвалити.

24. Постійно говоріть дитині: «Ти гарний, але не кращий за інших».

25. Скажіть дитині: «Не будь чепуруном — у класі не люблять чепурунів, не будь і замазурою — у класі таких не люблять. Будь просто акуратним»..

26. Коли ви роздратовані, почніть говорити з дитиною тихо, ледь чутно, тоді роздратування відразу проходить.

27. Коли дитина виходить з будинку, обов'язково проведіть її до дверей і скажіть: «Не квапся, будь обережний».

28. Коли син чи дочка повертаються зі школи, зустрічайте його (її) біля дверей. Дитина повинна знати, що ви раді її поверненню, навіть якщо вона провинилася.

Якою ви повинні відпускати дитину до школи

— Учень повинен приходити до школи чистим: із чистими руками, шиєю, обличчям. Нігті на руках повинні бути коротко обрізані, волосся охайно розчесане.

— Учень повинен одягатися в чисту, охайну учнівську форму. Взуття повинно бути начищеним, чистим.

Що повинно бути у портфелі:

— Учень повинен мати при собі чисту носову хусточку.

— У портфелі мають бути акуратно складені речі, потрібні для занять на цей день.

— Книжки слід обгорнути. На обгортці має бути напис: предмет, прізвище учня, клас та номер школи.

— Щоб зошити мали охайний вигляд, потрібно класти їх у папку.

— Олівці, ручки покладіть у пенал.

— Стежте за, тим, щоб звечора все було готове до навчального дня і в портфелі не було нічого зайвого.

До уваги Батьків

1. Виховує все: люди, речі, явища, але на першому місці батьки й педагоги.

Учити жити — це значить передавати із серця в серце моральні багатства. І передає ці багатства той, хто з колиски пестить дитину, хто дбайливою рукою підтримує її перший крок, хто веде її за руку першою стежинкою життя. Це мати, батько, вчитель.

2. Виховання починається із дня народження. Перше, із чого дитина починає пізнавати світ, — це ласкава материнська усмішка, тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні обійми. З усього цього складається перше уявлення про добро і зло.

3. У сімейному вихованні вирішальну роль відіграє морально-політичне обличчя батьків.

Могутньою виховною та облагороджуючою силою для дітей сім'я стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім'я високих цілей, що збільшують їх в очах дитини.

4. Турбота батька і матері про здорову сім'ю. Справжня мудрість вихователя — батька, матері — в умінні дати дитині щастя дитинства — це спокійне домашнє вогнище.

5. Сім'я — це первинний колектив українського суспільства.

Чи почуває дитина, що блага її життя — наслідок великої праці батьків, турботи люблячих її людей? Адже без них, без їхньої праці і турботи вона просто не могла б існувати. Тут криється велика небезпека — виростити людину егоїстичну, яка вважає, що головне — її особисті потреби, а все інше — другорядне. Я бачу лише один шлях: учити дитину робити добро для нас, батьків, вихователів; учити дітей розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найглибша людська радість — жити заради когось.

6. Готових рецептів сімейного виховання немає.

Є люди, здатні тільки родити, але не здатні по-справжньому народжувати. Повнокровна й гармонійна особистість народжується материнською і батьківською мудрістю. Народження людини — велике і важке діяння, щаслива і складна праця, яка називається вихованням.

Щоб виховати дитину, слід дотримуватися правил у реалізації своїх сімейно-побутових педагогічних функцій. Основні з них такі:

1. Встановлювати і дотримуватись загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (праці, навчання, дозвілля, відпочинку), практикувати визначення кожному членові сім'ї його обов'язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, внутрішньосімейні плани тощо.

2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.

3. Знати товаришів своєї дитини, зони її неформального спілкування, сповідувані нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.

4. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров'я, розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм пристарілим батькам і родичам, дітям, усім нужденним людям, утримувати свою сім'ю.

5. Компетентно й педагогічно грамотно обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркомани, алкоголіки), перша інформація повинна надійти від батьків, а не від компанії.

6. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує проституцію, наркоманію.

7. Розвивати і заохочувати самостійність у дітей, уміння відстоювати свою позицію.

8. Підтримувати постійний зв'язок зі школою.

9. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин.

10. Бути готовими до прийняття певних «дисциплінарних» рішень щодо обмеження непродуктивного» часу життя дитини і контактування її з «підозрілими» товаришами.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

1. По-справжньому любіть дитину: жалійте її, втішайте, підтримуйте, допомагайте, довіряйте.

2. Дитина, якій усе дозволено, теж нещаслива. В необмеженому просторі вседозволеності, де немає орієнтирів, дитині незатишно, а головне, вона втрачає відчуття, що є щось, чого не можна. Передавайте дитині такий досвід взаємовідносин, як компроміс.

3. Ніколи не порівнюйте своїх дітей між собою або з іншими дітьми типу: «І що ти за дитина така! Он у інших діти як діти...» Це ознака нелюбові до того, з ким порівнюєте.

4. Дитина повинна відчувати, що Ви сердитесь не тому, що вона погана, а тому, що вона, така гарна і розумна, приголомшила Вас своїм негарним вчинком.

5. Помірна похвала й подяка нестандартними словами сприяють формуванню в дитини впевненості в собі й прагненню до успіху. Знаходьте найменшу можливість підкреслити в дитині її позитивні риси, нові досягнення, просування вперед. Не використовуйте стандартне «молодець!» Краще, якщо Ви скажете: «Ти мені дуже допоміг!», «Ти нас так порадувала! Ми знаємо, що ти нас не підведеш!» Назвіть на знак подяки дитину ласкавим ім’ям.

6. Підтримуйте інтерес вашої дитини через її самовираження, прагнення щось зробити самостійно. Не акцентуйте увагу на невдачі типу: «Поклади на місце! Пам’ятаєш, як минулого разу... Втомилася я вже прибирати після тебе...» Краще виразіть надію на вдачу, разом аналізуйте причини неуспіху: «Я подумала, а що, як нам зробити отак... Знаєш, а в бабусі виходить саме так, як ми хочемо, але вона робить трохи інакше...».

7. Перед відходом дитини до школи, а якщо нема можливості, то ще ввечері, погладьте її зі спини за плечики й скажіть спокійно кілька слів впевненості: «Не хвилюйся в школі, ми віримо, що ти нас не підведеш. Ми любимо тебе». Тактильний контакт дуже важливий.

8. Уранці не вмикайте яскраве світло, не розмовляйте голосно й дуже емоційно. Увечері, перед сном, бажано аутотренінг із позитивною настановою.

9. Привчайте дитину до режиму дня, сну й відпочинку і зробите добре не тільки для неї, а й для себе.

10. Нехай в дитини буде її особистий куточок, столик, ватман, де вона зможе демонструвати свої творчі роботи, поробки, і буде впевнена, що все це при першій ліпшій нагоді не буде викинуте на смітник.

Підростаючи, дитина поступово сама, коли буде готова, відмовиться від цього, на наш погляд, непотрібу. Ваша маленька людина не ваша особиста власність, і теж має право на свій особистий недоторканний психологічний простір, як ви на косметику, гребінець, капці.

11. Навчіть дитину прибирати за собою, але не робіть те, що дитина в змозі зробити сама. Хай буде правилом для Вас принцип педагогіки М. Монтессоррі, своєрідний заклик дитини: «Допоможи мені зробити це самому!» І нехай з вами буде завжди поруч духовність, бо все матеріальне – тимчасове й тлінне. Вічні цінності неминущі, вони допоможуть виховати вам гарного сина, гарну дочку. Ніхто батьками не народився. Маєте право на помилку і ви, і ваша дитина. Але з висоти вашого досвіду треба розуміти, що не всі помилки можна виправити, не кожне слово дитина забуде, не кожна настанова, згарячу сказана, буде корисною.

ЯКЩО ДИТИНА НЕХОЧЕ ВЧИТИСЯ

         Більшість проблем сучасного шкільного навчання актуальні не тільки для вчителів, батьків і шкільних психологів. В першу чергу вони відображуються на розвитку дитини, її поведінки, навчальної діяльності. Низька успішність, шкільна дезадаптація, недостатній рівень культури, що безпосередньо впливає на поведінку та спілкування школяра, - далеко не повний перелік труднощів, які виникають майже щодня. Однією з проблем, яка заслуговує особливої уваги, є відсутність інтересу до навчання, небажання школяра йти до школи. Дуже часто дитина не може відповісти на питання "Чому ти ходиш до школи?". Дитина намагається уникнути відповіді, тому що не знає відповіді або не може чітко сформулювати. Найчастіше на це питання діти відповідають: "Вчитися!". Дійсно, інший варіант важко уявити. Таку відповідь дитина вважає єдиною вірною, навіть якщо дійсна мета перебування її в школі далека від пізнання нового. Значення слова "вчитися" в дитячому розумінні може бути набагато ширше, ніж Бажання зустріти друзів, побігати, пограти, поділитися новинами дитина також відносить до розуміння шкільного навчання. Якщо такі бажання дитина не може реалізувати, шкільне навчання може втратити для нього свою привабливість і припинити викликати інтерес. У даному випадку мова йде не про внутрішній інтерес до предмету пізнання, наявність якого само собою забезпечує гарне навчання і знімає проблему негативного відношення до навчання. У відповідності до психологічної формули "інтерес-стимул-реакція на стимул-мотив дії-сама дія", позбавив дитину стимулу, немає сенсу чекати від нього успішного розв’язання задач.

ЧИ ГОТОВА ВАША ДИТИНА ДО ШКОЛИ?

         Коли говорять о готовності до школи то мають на увазі не окремі вміння та навички а їх певний набір у якому присутні всі основні компоненти. Традиційно відокремлюють три риси шкільної зрілості інтелектуальний, емоційний та соціальний.

1. Інтелектуальна зрілість це вміння концентрувати увагу, вміння вловити основні зв’язки між явищами (аналітичне мислення),це диференційоване сприйняття (наприклад вміння відокремити фігуру від фону),вміння копіювати приклад (крапки, літери),а також достатній рівень розвитку зорово-моторної координації. У дитини також повинна бути розвинуте мовлення.

2. Емоційна зрілість-вміння регулювати свою поведінку, можливість достатньо довгий час виконувати не дуже цікаві завдання.

3. До соціальної зрілості відноситься потреба дитини у спілкуванні з однолітками та вмінні спілкуватись, а також вміння виконувати роль учня.

         Все перелічене є психологічною готовністю до навчання в умовах школи. Це той фундамент на якому будуються знання та вміння. Якщо не має фундаменту, яким є сформованість перелічених категорій, то надбудови у вигляді отриманих знань, вмінь та навичок (навчання лічбі, читанню) будуть розламуватись як картковий будинок. Дитина, яка не готова до шкільного навчання не може зосередитись на уроці, вона часто відволікається, губить слова пояснень нового матеріалу, не в змозі працювати в загальному ритмі роботи класу.

         Навіть не всі діти 6-річного віку готові до навчання, хоча вони вміють добре читати та рахувати. Тому говорячи о 6-літніх дітях так важливо у яких умовах вони будуть навчатися. Потрібен економний режим в усіх формах: ігрова форма навчання, не повинно бути інтенсивності при навчанні, режим занять,який не забороняє надовго рухливу активність дитини, не повинно бути домашніх завдань, для дітей яких залишають у групі подовженого дня повинна бути можливість для денного сну. Одним словом сама обстановка та проведення занять для 6-літніх дітей повинні бути більше схожими на розклад дитячого садочку, а не школи у звичному розумінні.

         Що необхідно вміти дитині у віці 5-6 років?Дитина повинна мати вміння соціального життя, почувати себе впевнено знаходячись поза стінами дому. Особливо це відноситься до домашніх дітей.

         Потрібно вміти самостійно вдягатись та роздягатись, перевзуватись, зав’язувати обув, вміти користуватись туалетом. Обов’язково потрібно піклуватися прор здоров’я – навчання у школі потребує певних зусиль та навантаження усього організму. Тому важлива і фізична підготовка. Розвивайте моторику - це допоможе дитині навчитись навикам письма: грайте у пальчикові ігри, малюйте, ліпить, працюйте з ножицями, робить аплікації та фігурки у техніці орігамі. Читайте дитині книги-це один з найефективніших способів розвитку речі, мислення, уяви, уваги та пам’яті. Але це повинно бути не просто читання, а активне обговорення прочитаного, обмін думками. Вміння дитини читати та рахувати також не буде зайвим. Зараз є багато літератури про допомогу батькам які готують дитину до школи.

         Як напрацювати у дитині увагу та підготувати до шкільних занять по 35-40 хвилин? Багато у цьому плані залежить від характеру дитини, від його темпераменту. І, головне, якщо дитині цікаво то питання о зосередженості вирішено. Відомий психолог М.Безруких пише що «лише к 9-10 рокам відбувається різка зміна, і тоді діти зможуть працювати довго, зосереджуючись та без помилок. А у 6-7 років дитина легко піддається реакції на приваблюючи чинники та швидко відволікається». Добре допомагають вихованню уваги настільні ігри, гра у конструктор, заняття ліпкою, аплікацією, тобто ті ігри які продовжуються певний час. Доводити розпочате діло до кінця не залишаючи його на пів шляху-це теж виховання не тільки вольових якостей але й зосередженості.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

         Хотілося сказати кілька слів не про дітей а про нас дорослих про наше ставлення до їхніх успіхів і що важливіше до їхніх невдач. Шкода, але ми, батьки, часто нетерплячі та егоїстичні, хоча виправдовуємося хорошими намірами. Але якими б не були виправдання, наше роздратування, крики, з’ясування стосунків, покарання - все це додаткові стресові ситуації, постійний дитячий біль від непорозуміння та образи. Чим більші наші старання, чим більше уваги ми приділяємо дітям, тим вищий батьківський рівень домагань, тим більша надія і бажаніша наша нагорода-добрі оцінки…

ПОРАДИ ДЛЯ ПРАВИЛЬНОГО РЕЖИМУ ДНЯ

         12 годин сну з урахуванням обіднього. Після школи не поспішайте садити дитину за уроки - їй необхідно 2-3 години відпочити. (найпродуктивніший час для приготування уроків з 15 до 16 години. Заняття ввечері безрезультатні, завтра доведеться все починати спочатку.) не змушуйте дитину готувати уроки за один раз. Після 20 хвилин занять необхідна перерва.

         Під час приготування уроків не сидить над дитиною, давайте можливість їй працювати самостійно, але якщо потрібна ваша допомога наберіться терпіння. Необхідні спокійний тон та підтримка, похвала, навіть якщо щось не вдається. Не акцентуйте увагу на оцінках.

ВИСЛОВИ, ЯКИХ НІКОЛИ НЕ ПОВИННА ЧУТИ ВАША ДИТИНА:

         ! «Підеш в школу, – ще довідаєшся...», «Може там з тебе людину зроблять !...»

         ! «Мені такий хлопчик (таке ледащо...) не треба ...!»

         ! « Вчитель не такий», «Клас не підходящий, – не такий, як сусідній», «Школа взагалі гірше, ніж та (якась!)»

         ! «Перестань! Сядь і посидь! Набрид, мотаєшся отут перед очима!»

         ! «Дай здачі, чого сидиш?», «Вдома ти он яка швидка, а як без мене, то нічого не варта...»

         ! «А чого від нього чекати гарного? Він же...»

         ! «То й що, що вчителька казала писати ось тут, а я тобі кажу...», «Хай собі каже вчителька, а в нас немає часу ходити на вулицю, дивитись на ту берізку... Ще чого!..»

         ! «І що ти за дитина така! Он у інших діти як діти...»

         ! «Поклади на місце! Пам’ятаєш, як минулого разу... Втомилася я вже прибирати після тебе...»

         ! «І коли ти вже... До тебе треба п’ять няньок, щоб витримати...», «Скільки це може продовжуватися...»

         ! «Ти в мене найкраща, найгарніша, не те що та Тетянка... Ніколи нічого в неї нема: ні фарб, ні клею.. Не дружи з нею...».

СЛОВИ, ЯКІ ХОТІЛА Б ПОЧУТИ ВАША ДИТИНА:

 «Ти мені дуже допоміг!» «Ти нас так порадувала! Ми знаємо, що ти нас не підведеш!»

 «Я подумала, а що як нам зробити отак... Знаєш, а в бабусі виходить саме так, як ми хочемо, але вона робить трохи інакше...»

«Я тебе так люблю... Ти нам дуже потрібна...»

«Ми з татом хочемо, щоб ... , тому, що....»

«Я в тебе вірю...», «Подумай ще раз,... я теж колись зробила таку саму помилку...»

«Якщо вчителька саме так просила написати, то звичайно, звісно ж...»

«А ти подякувала Сергійку за фарби ?... А чому ти не запропонував Толі свою допомогу.... Я зробила б так...»

«Колись давно я теж була у схожій ситуації... Знаєш, я подумала, може й тобі так зробити...»

«Давай з татом порадимося... Разом ми вигадаємо найкращий вихід...»

«Мені було б приємно, якби ти... А бабуся мені вже давно казала, що дуже зраділа б, якби..»

«У тебе сьогодні такий войовничий настрій... То може оголосимо війну бруду й пилу ... Допоможеш мені...»

«В тебе таке непросте домашнє завдання. Ти розумний хлопчик, впорався. Але додавши ще й охайності, вийде ідеально... Що, як ми зробимо так...»

«Пам’ятаєш, як минулого разу я тебе хвалила, мені так сподобалось. Зроби й цього разу так, щоб я тебе похвалила...»

Рекомендації психолога батькам щодо розвитку пізнавальної сфери дітей

Увага

1. У кожне заняття включайте вправи, ігри на розвиток уваги, широко представлені в літературі для педагогів і батьків.

2. Включайте в заняття завдання, що потребують тривалого зосередження: намалювати місто, побудувати складний міст, прослухати і переказати казку тощо.

         3. Частіше пропонуйте дітям, особливо з низьким показником розвитку уваги, вправи: у газеті, у старій книзі на одній зі сторінок закреслювати олівцем усі букви «а», намагаючись не пропускати їх (завдання поступово можна ускладнити, попросивши дитину закреслити всі букви «а», обвести у кружечок усі букви «к», підкреслити всі букви «о»).

         4. Використовуйте дидактичні ігри з чітко вираженими правилами.

         5. Регулярно включайте дітей у виконання завдань за попередньо розробленим планом дій: можна виконувати будівлі з конструкторів, малюнки, орнаменти, аплікації, вироби, форму яких ви задаєте словесно або за допомогою схеми.

         6. Тренуйте дітей у переказі розповідей, казок за схематичним планом, складеним вами.

         7. Пропонуйте дітям: повторювати слова, цифри, речення, сказані вами; незакінчені фрази, які потрібно закінчити; запитання, на які необхідно відповісти, заохочуючи тих дітей, хто намагається частіше відповідати на них.

         8. Учіть порівнювати, аналізувати зразок і результати своєї або чужої роботи, знаходити і виправляти помилки.

         9. На уроках у школі від дітей буде потрібно швидке переключення уваги з одного виду діяльності на інший. Цю властивість уваги можна формувати за допомогою рухових вправ. Дитина повинна починати, виконувати й закінчувати свої дії за командою дорослого, швидко переходячи від одного виду рухів до іншого: стрибати, зупинятися, крокувати тощо.

         10. Періодичне переключення з одного виду роботи на інший, багатогранна структура заняття, активна пізнавальна діяльність, формування операцій контролю і самоконтролю — такий підхід зробить заняття цікавим для дітей, що саме по собі сприятиме організації їхньої уваги.

         Пам'ять

 1. Пояснюючи дітям новий матеріал і повторюючи пройдений, сполучіть словесне пояснення з наочністю або із зображенням тих предметів або явищ, про які йдеться, використовуйте малюнки, таблиці, схеми (особливо для дітей із доброю зоровою пам'яттю).

 2. До дітей з недостатньо добре розвиненою слуховою пам'яттю необхідний індивідуальний підхід: опора не тільки на слух, а й на інші органи почуттів (зір, нюх, дотик).

  3. Для поліпшення процесу пам'яті виховуйте в дітей прийоми осмисленого запам'ятовування і пригадування, уміння: аналізувати, виділяти у предметах зв'язки, ознаки, порівнювати предмети та явища між собою, знаходити в них подібності й відмінності; здійснювати узагальнення, поєднувати різні предмети за якимись загальними ознаками; класифікувати предмети та явища на основі узагальнення; встановлювати значеннєві зв'язки між пропонованими об'єктами для завчання й навколишніми предметами.

  4. Включайте ігри і вправи для розвитку пам'яті в кожне заняття.

                 Мислення Мовлення

         Розумовий процес складається з низки операцій. Найпоширеніші з них — аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення, класифікація. Найчастіше більшість із них не усвідомлюються. Тому для того, щоб дитина активно володіла розумовими операціями, їх треба виділити, довести до рівня усвідомлення і спеціально навчити.

    1. Включайте в заняття завдання на: порівняння пари предметів або явищ — знаходження подібності й відмінностей між ними; класифікацію, узагальнення різних предметів за загальними ознаками; знаходження «зайвого» слова або зображення, не пов'язаного загальною ознакою з іншими; складання цілого з частин (розрізні картинки); послідовне розкладання картинок і складання розповіді за ними; усвідомлення закономірностей (розглянути орнамент, візерунок, продовжити його); завдання на кмітливість, логічні міркування тощо.

      2. Заняття з малювання, ліплення, виготовлення різних виробів повинні не тільки включати копіювання зразка і відпрацьовування окремих графічних навичок, а й розвивати вміння планомірно досліджувати предмети, фантазувати, уявляти.

   3. Розширюйте кругозір дітей, їхні основні уявлення про природні, соціальні явища, нагромаджуйте в дітей знання і враження, обговорюючи з ними прочитані книжки, аналізуючи поведінку людей.

   4. З метою розвитку мовлення: після читання вголос казок, розповідей, просіть дітей переказати почуте, відповісти на запитання, поставити свої; розвивайте в дітей уміння будувати розповідь за картинкою, за планом, за темою; допомагайте дітям будувати висновки, міркування, робити умовиводи; учіть дітей доводити свою думку, виражати її. На занятті має звучати не монолог вихователя, а діалог із дитиною або групою дітей.

         Дрібна моторика

         Розвиток дрібної моторики перебуває у тісному зв'язку з розвитком мовлення й мисленням дитини. Тому бажано щодня робити якісь вправи: катати по черзі кожним пальцем камінчики, дрібні намистинки, кульки; розминати пальцями пластилін; стискати й розтискати кулачки, при цьому можна уявляти, начебто кулачок — пуп'янок квітки (уранці він прокинувся й розкрився, а ввечері заснув — закрився, сховався); робити м'які кулачки, які можна легко розтиснути й у які дорослий може просунути свої пальці, і міцні, які не розтиснеш; двома пальцями руки (указівним і середнім) «ходити» по столі: спочатку повільно, начебто хтось крадеться, а потім швидко, начебто бігти (вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою); показувати окремо тільки один палець — указівний, потім два — указівний і середній, далі три, чотири і п'ять, показувати тільки один великий палець окремо; тарабанити всіма пальцями обох рук по столі; махати в повітрі тільки пальцями; кистями рук робити «ліхтарики»; плескати в долоні тихо й голосно в різному темпі; збирати всі пальчики в пучку; нанизувати великі ґудзики, намистини, кульки на нитку; намотувати тонкий дріт у кольоровій обмотці на котушку, на власний палець; шв'язувати вузли на товстій мотузці, шнурівці; застібати ґудзики, гачки, блискавки, кнопки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки ключиком. Корисні такі види діяльності, як образотворча, конструктивна.

         Рекомендації щодо емоційно-особистісних проблем

         Упертість, примхи, неслухняність, дух суперечності

   

     1. Як тільки дитина починає вередувати, обійміть її, переконайте у своїй любові й постарайтеся відвернути од капризу.

         2. Якщо не вдалося це зробити, залишіть її у спокої, не звертайте на неї уваги, не беріть у цій сцені участі. Зберігайте спокій і байдужість, що б дитина не робила.

         3. Якщо дитині колись удалося домогтися свого за допомогою примхи, вона робитиме це повсякчас.

         4. Коли дитина заспокоїться, ласкаво поговоріть із нею. Скажіть їй, як вас засмутила її поведінка, виразіть упевненість, що надалі вона поводитиметься краще.

         5. Діти не вміють управляти ні своїм обуренням, ні почуттям провини. Тому не можна виявляти після істерики дитини невдоволення, лаяти й дорікати їй, погрожувати покаранням, а краще сказати їй, що вона вже досить покарала себе, і показати, що, незважаючи ні на що, ви її любите.

         6. Дитина набагато охочіше прийме вказівки, радо виконуватиме їх, якщо буде переконаною в тому, що її люблять.

7. Постарайтеся поменше читати мораль, установлювати заборони, указувати, карати, тиснути і побільше виявляйте тепла, доброзичливості, спокою, терпіння, ласки, поблажливості, навіть ціною деяких компромісів.  

Негативістська демонстративність поведінки 

         Подібна поведінка обумовлена порушенням стосунків із дорослими. Для таких дітей характерна демонстративність у сполученні з переживанням дефіциту спілкування, уваги, високих оцінок. Рекомендується чіткий розподіл, регуляція батьківської і виховательської уваги до дитини за формулою: «приділяти їй увагу не тоді, коли вона «погана», а коли вона гарна». Основна рекомендація: відкрите, довірливе спілкування в ті хвилини, коли дитина спокійна, урівноважена, робить те, що треба (або, принаймні, те, що можна).

         Агресивність

         Кращий спосіб уникнути надмірної агресивності в дитині — виявляти до неї любов. Агресивна реакція — це реакція боротьби. Вона складається з незадоволеності, протесту, виникає при спробі дитини змінити становище речей. Розпач, роздратування, жаль, нетерпіння дорослі виражають драматичніше і переконливіше, ніж любов, тому, якщо дитина бачить у дорослих людей, що більш-менш регулярно приглушують її, вона неодмінно стає злою й агресивною. Свою агресію дитина може виявляти не обов'язково до об'єкта невдоволення, а до людей, тварин. Якщо дитина була надто розпещена або заголублена у перші 3—4 роки життя, то її психічний розвиток сповільнюється, і тоді всяка зміна ставлення до неї викликає агресивні дії. Лише одне ласкаве слово може зняти озлоблення дитини. Потрібно, щоб вона почувалася прийнятою й улюбленою, потрібно зрозуміти причини протесту й опору та вилучити їх. Необхідно зняти тривожність, чому сприяє тепла емоційна атмосфера вдома й у групі, тому що за агресією стоїть відчуття небезпеки, погрози зовнішнього світу. Дуже важливо давати вихід агресії. Для цього існують нескладні прийоми: дати змогу дитині люто рвати папір, різати пластилін, робити необразливі руйнівні дії, що у приступі агресії дитина може робити довго і з насолодою. Після цього корисні заспокійливі заняття типу гри з піском, водою і (або) релаксація. Якщо обурення дитини постійно приглушується, то воно нагромаджується і виявляється часто лише у зрілому віці, коли неможливо виявити причини, тому що агресивність уже виливається в інші форми.

         Підвищена рухова збудливість (гіперактивність)

         Якщо дитина надмірно рухлива, якщо в неї часто змінюється настрій, якщо вона страждає на енурез, гризе нігті, смокче палець, погано спить — усе це ознаки нервового напруження. Причини: несприятлива обстановка в родині, надмірна вимогливість, суворість, принциповість батьків або інших дорослих, їхня брутальність або непослідовність поведінки; грубі родопомічні процедури, родова травма, раннє пошкодження головного мозку; реакція дітей на заборони бігати, лазити, стрибати, що переходить у тривожний стан, дратівливість. Окрики, обсмикування, невдоволення й роздратування дорослих у такі хвилини, спроби втихомирити дитину дають прямо протилежний ефект, тому що це саме ті заходи, що викликають у дитини бажання рухатися ще більше. Кращий спосіб — терміново знайти будь-яке заняття, пов'язане з рухом, гру, що потребує великих фізичних зусиль, тому що надмірною рухливістю дитина намагається розрядити нервове напруження. У спілкуванні з такими дітьми сполучіть твердість і послідовність з теплотою і доброзичливістю.

         Боязкість, тривожність, відгородженість, бар'єри у спілкуванні

         Знайдіть будь-яку галузь реальних успіхів, підкреслено виділяйте гаку діяльність, у якій дитина успішна, може самореалізуватися, самостверджуватися, переживати успіх і пов'язані з ним позитивні емоції, знайти втрачену віру в себе. Не дратуйтеся через повільність (такі діти унаслідок тривожності боязкі, загальмовані, що виявляється у сповільненості моторики, психічних реакцій). Не робіть за дитину те, що вона у силах зробити сама. Залучайте її до ігор, що розвивають рухи, вправність, спритність, швидкість реакції. Особливу увагу приділяйте вихованню в дитини самостійності й ініціативи, тому що її активність невисока і вона схильна робити те, що їй запропонують. З цією метою використовуйте колективні ігри, частіше пропонуючи дитині виконання ролей, що потребують прийняття яких-небудь рішень, активного мовного спілкування з іншими дітьми (наприклад, роль капітана корабля, лікаря тощо). Залучайте дитину до частих виступів перед дитячою і дорослою аудиторією (читання віршів, ролі у спектаклі, танцювальні ігри). Для розвитку великих рухів домагайтеся підвищення рухової активності дитини. При цьому не потрібно залучати її до участі у спортивних заняттях: невдачі можуть віджахнути її од фізкультури. Корисні фізична зарядка, жартівливі, рухливі ігри. За тривожністю може стояти брак емоційної підтримки з боку оточуючих. Тому насамперед необхідно створити вдома й у групі атмосферу безпосереднього емоційного спілкування, взаєморозуміння, довіри, що зніме в дитини почуття тривожності перед дорослими й дітьми, і допоможе їй вільно виявляти своє «Я». Якщо дитина буде впевнена у любові й підтримці батьків, якщо дім буде для неї безпечним островом, а батьки, незалежно від її успіхів, віритимуть у неї — вона відчує себе спокійніше і з іншими людьми.

         Егоїзм, жадібність

         Егоїзм зазвичай пов'язують із розпещеністю дітей. Але це далеко не єдина причина. Егоїстичними ростуть не лише розпещені діти, а й діти, позбавлені любові та турботи. Жорстокість або байдужість до дитини приводять до того, що в неї виробляється вороже, недовірливе, оборонне ставлення до людей і довкілля: вона замикається в собі, росте тривожною, агресивною, важкою у спілкуванні. Дитина неправильно розцінюватиме володіння речами і стане егоїстом у тому випадку, коли її впевненості в собі загрожуватиме втрата батьківської любові. Вона може мати безліч іграшок і бути при цьому недовірливим егоїстом, її невміння поділитися чимось з іншими може бути витлумачене як знак недовіри, тому що виросла вона тільки зовні, оточуючи себе іграшками як сурогатом теплих почуттів, яких у неї не було або було мало. У перевихованні егоїстичних дітей потрібно керуватися «історією хвороби». Одна річ — розпещені діти — діти-споживачі. Потрібно вчити їх зважати на інших людей і їхні недоліки, виховувати в них доброту й чуйність. Не ставте дитину у виняткові умови, учіть її ділитися всім, що в неї є, розділяйте все порівну між усіма членами родини. Зовсім інша річ — дитина травмована, тривожна, позбавлена ласки й любові. Такій дитині потрібно відкрити світ добрих стосунків, любові й поваги, їй необхідно пережити успіх, одержати схвалення. Коли в дитячу колекцію якихось речей, іграшок дорослі додадуть свій час і самих себе, то виявляться в цій колекції найбільшою цінністю, значення ж інших речей померкне, і дитина поступово стане все більш великодушною і все менш егоїстичною. Увага й любов необхідні всім дітям так само, як світло і тепло сонця для всього живого. Але любов не повинна бути сліпа, вона потребує розумності, мудрості, що виявляється у сполученні поваги, доброти й вимогливості, ласки й суворості.

         Дитина говорить неправду

         Діти брешуть, щоб: справити враження й усталити власне добре уявлення про себе, домогтися похвали або вияву любові; приховати свою провину, уникнути покарання; виразити свою ворожість. Діти ненавидять запитання-пастки, що змушують їх вибирати між неправдою і гіркою правдою. Якщо ви знаєте відповідь, не ставте запитань. Не провокуйте нову неправду. Іноді сам характер запитання змушує дитину брехати, а це завдає зайвого удару по її самолюбству. Краще сказати, що вам усе відомо, і пояснити дитині, що треба було зробити. З усіх способів припинити неправду найгірший — намагатися залякати дітей. Бурхлива негативна реакція на неправду дитини лише підсилить її потребу брехати. Вона відчує себе ще невпевненіше й намагатиметься знайти можливість заслужити похвалу, уникнути покарань, докорів. Водночас її ворожість лише підсилиться через те, що з нею грубо повелися. Крім того, дорослі повсякчас плутають уявлення дитини, удаючись до так званої «безневинної неправди». Дитина розуміє, що в якихось випадках дорослі говорять неправду, і легко знаходить собі виправдання, коли сама бреше. Чим краще дитина почуватиметься в товаристві батьків, вихователів, чим частіше її заохочують за хороші вчинки, тим краще уявлення в неї складеться про себе саму і тим рідше в неї виникатиме потреба говорити неправду.

         Ще кілька порад

         У стосунках із дитиною не покладайтеся на силу. Це озлобить її і привчить до того, що зважати слід лише на силу. Не давайте обіцянок, яких ви не можете виконати. Це похитне віру дитини у вас. Не робіть за дитину те, що вона у змозі зробити сама. Вона може і надалі використовувати вас як прислугу. Не поправляйте дитину у присутності сторонніх. Якщо ви скажете їй усе спокійно, віч-на-віч, вона зверне набагато більше уваги на ваше зауваження. Не читайте дитині нотації і не кричіть на неї, інакше вона буде змушена захищатися, прикидатися глухою. Змиріться з тим, що дитина любить експериментувати. Так вона пізнає світ. Кращий спосіб виховати відповідальність і впевненість у собі — надати дитині можливість самостійно приймати рішення. Дитина вчиться на власному досвіді, тому не слід оберігати її від наслідків власних помшюк. Заохочуйте допитливість дитини. Якщо ви спробуєте спекатися її, коли вона ставить відверті запитання, дитина шукатиме відповіді на стороні. Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, із розумінням, не перебиваючи і не відвертаючись. Не дайте їй запідозрити, що вас мало цікавить те, про що вона говорить. Не ставте занадто багато запитань і не встановлюйте безліч правил для дитини: вона не звертатиме на вас уваги. Нехай дитина дає волю своїм фантазіям. Жива уява — дарунок, властивий дитинству. Ніколи не придушуйте його! Поява дитини в родині може викликати кризу в житті старшої дитини. Ставтеся до дітей однаково. Старша дитина повинна знати, що ви любите її нітрохи не менше, ніж інших дітей. Гарний спосіб припинити сварку між дітьми — перемінити обстановку, відволікти їх. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, любіть її такою, якою вона є. Якщо ви хочете розвинути в дитині певні якості, ставтеся до неї так, немов вони вже є.

Корекція агресивної поведінки у дітей

         Народжуючись, дитина має лише два способи реагування - це задоволення і невдоволення.

         Коли дитина не голодна, в неї нічого не болить, пелюшки сухі - тоді вона відчуває позитивні емоції, які проявляються у вигляді посмішки, спокійного й безтурботного сну.

         Якщо ж дитина відчуває з якоїсь причини дискомфорт, то вона своє невдоволення виявляє плачем, криком, бриканням. З віком дитина починає проявляти свої протестні реакції у вигляді деструктивних дій, спрямованих на інших людей (кривдників) або цінні для них речі.

         Агресія в тій чи іншій мірі властива кожній людині, тому що вона є інстинктивною формою поведінки, основною метою якої є самозахист і виживання у світі. Але людина, на відміну від тварин, з віком привчається трансформувати свої природні агресивні інстинкти в соціально прийнятні способи реагування, тобто у нормальних людей відбувається соціалізація агресії.

         Ті ж люди, які не навчилися контролювати свої агресивні імпульси, зазнають труднощів при спілкуванні з людьми. У більш важких випадках, коли агресивна поведінка стає протиправною, такі люди піддаються кримінальному покаранню і ізолюються від суспільства в місця не настільки віддалені.

         Тут важливо зробити акцент на тому, що дорослим ні в якому разі не можна придушувати агресію своїх дітей, тому що агресія - це необхідне і природне для людини почуття. Заборона або силове придушення агресивних імпульсів дитини дуже часто може призвести до аутоагресії (тобто шкода буде наноситися самому собі) або перейти в психосоматичний розлад.

         Батькам важливо навчити дитину не придушувати, а контролювати свою агресію; відстоювати свої права та інтереси, а також захищати себе соціально прийнятним способом, не порушуючи при цьому інтересів інших людей і не завдаючи їм шкоди. Для цього необхідно, в першу чергу, розібратися з основними причинами агресивної поведінки.

         Можна виділити три основних джерела деструктивного поведінки:

1. Почуття страху, недовіри до навколишнього світу, які загрожують безпеці дитини;

2. Зіткнення дитини з невиконанням її бажань, заборонами на задоволення визначених потреб;

3. Відстоювання своєї особистості, території, здобуття незалежності й самостійності.

         На першому році життя у дитини формується або базове почуття довіри до навколишнього світу і людям, відчуття безпеки, або недовіри, страху і тривоги.

         На формування ставлення до світу впливає багато причин.

         У першу чергу, це душевний стан матері під час вагітності та після пологів. Уявімо простий приклад: дитина з'являється на світ у той момент, коли його мати переживає особисту драму, знаходиться в тривозі за своє, а, отже, і його майбутнє, відчуває розпач і тугу.

         Малюк, для якого ще немає поділу на я і не-я, наповнюється тими самими почуттями, і його перший досвід взаємодії з навколишнім світом говорить йому про те, що тут не так вже і безпечно, тут багато болю і непередбачуваності, будь-хто може завдати шкоди.

         У майбутньому це переростає у недовіру до всіх і до всього, для малюка тепер будь-який прояв ззовні може означати напад. Страх і тривога, які дитина відчуває при контакті з іншими, ведуть до того, що будь-який сигнал тлумачиться їм як здійснення його найгірших побоювань. Агресивні спалахи в таких дітей виглядають дуже несподіваними і незрозумілими.

         Також на формування ставлення до світу впливає прояв батьками безумовної любові до своєї дитини, або відсутність такої. Якщо батьки виявляли щиру любов до свого малюка в будь-якій ситуації, якщо дитина розуміла, що, не дивлячись ні на що, її люблять, то у неї виникало почуття довіри до оточуючих.

         Якщо ж дитина переконується в тому, що її не люблять, або навіть ненавидять, то вона вирішує, що гірше вже й бути не може і тому стає здатною на все. Їй не треба переживати, що вона може втратити об'єкт любові. Навіщо дитині той, хто її не любить? Вона може стати жорстокою і почати мстити. На цьому побудовано багато трилерів про маніяків-убивць, де, копаючись в його минулому, виявляють забиту, принижену дитину, яку зневажали.

         Травмуючий вплив на психіку дітей чинять також сварки дорослих між собою. Коли тато і мама з дня на день сваряться, у малюка виникає відчуття наближення катастрофи. Незважаючи на те, що в сім'ї намагаються уникати відкритих скандалів, і сварки відбуваються "за закритими дверима", маленька людина все одно відчуває напружену атмосферу. І це не дивно, адже оточуючі малюка дорослі - це його світ, єдиний і неподільний, такий самий, яким був мамин затишний животик. Тому будь-яка конфліктна ситуація сприймається дитиною як загроза для неї самої.

         Друга причина агресивності пов'язана з тим, що дорослі змушені в деяких ситуаціях забороняти дитині вести себе певним чином або з тим, що не завжди батьки можуть або хочуть задовольняти нескінченні бажання своїх дітей. Тут батькам важливо враховувати два моменти.

         По-перше, вони повинні навчитися грамотно встановлювати заборони і, в разі необхідності, застосовувати покарання.

         І, по-друге, важливо пам'ятати, що головною потребою будь-якої дитини є необхідність відчувати, що її люблять і цінують.

         Якщо дитина починає відчувати сумніви з цього приводу, вона буде намагатися всіляко підкріпити своє почуття непотрібності. Тому постійне ниття дітей купити їм що-небудь часто є провокацією з їхнього боку. При цьому відмова в бажаному дитина відразу ж трактує так, що її ніхто не любить, і вона нікому не потрібна. При цьому вона, звичайно, страшно злиться. Адже дитина любить щиро і не бажає допускати, що її любов нерозділена.

         З іншого боку, проблему не вирішує і виконання будь-якої примхи вашого чада, адже його сумніви можуть з'являтися знову і знову, наприклад, коли малюк зіткнеться з неувагою до його переживань. Щоб не допускати такої спотвореного взаємодії, варто щиро говорити дитині про те, що ви її любите.       Третя причина - це встановлення особистих меж. Дитина народжується повністю залежною від своїх батьків, і її основне завдання протягом усього життя - це здобуття незалежності (в першу чергу, від батьків) і самостійності.     Дуже часто цей процес відбувається дуже болісно для обох сторін і може мати сумні наслідки. Батькам важливо розуміти, що їхні діти - це не їхня приватна власність, і вони їм не належать. Дитина покликана стати рівноправною і рівноцінною людською істотою. Є найбільш важливі періоди, коли дитина вирішує це завдання: це 3 роки, початок шкільного життя і підлітковий період.

         У ці періоди діти особливо гостро реагують на втручання в їхнє життя, що знаходить своє вираження у протестних реакціях. Мудрі батьки повинні це враховувати і надати дитині розумну свободу і незалежність.

         Але в той же час діти не повинні відчувати себе покинутими, дитина повинна відчувати, що батьки готові завжди, у разі потреби, надати підтримку і допомогу.

         Також бажано, щоб у дитини була своя кімната (або хоча б куточок). Вона має знати, що межі її території поважають і не порушують без її відома.

         З основними причинами агресії у дітей розібралися.

         Тепер потрібно сказати кілька слів про те, як потрібно поводитися батькам при проявах їхніми дітьми агресивної поведінки або щоб подібній небажаній поведінці запобігти. Про щось ми вже згадували вище, при описі причин.

         1. По-перше, з боку батьків необхідний прояв безумовної любові до дитини в будь-якій ситуації. Не можна допускати висловлювань, на зразок таких: "якщо ти себе так поведеш ..., то мама з татом тебе більше любити не будуть!". Не можна ображати дитину, обзивати її. Виявляти невдоволення треба саме дією, вчинком, приймаючи особистість дитини в цілому.

         Якщо дитина просить вас пограти з нею, приділити їй увагу, а ви в даний момент не можете цього зробити, то не відмахуйтеся від малюка, тим більше, не дратуйтеся на нього за настирливість. Краще покажіть йому, що ви розумієте його прохання і поясніть, чому в даний момент ви його виконати не можете: "Ти хочеш, щоб я тобі почитала книжку? Маля, мама тебе дуже сильно любить, але я так втомилася на роботі. Будь ласка, пограй сьогодні сам".

         І ще один важливий момент - не треба відкуповуватися від дитини дорогими іграшками, подарунками і т.п. Для неї набагато важливіше і потрібніше ваша безпосередня увага.

         2. Батьки, якщо не хочуть, щоб їхні діти були забіякам, самі повинні контролювати власні агресивні імпульси. Треба завжди пам'ятати, що діти навчаються прийомам соціальної взаємодії, перш за все, шляхом спостереження за поведінкою оточуючих людей (в першу чергу, батьків).

         3. Як уже згадувалося на початку, ні в якому разі не можна придушувати прояви агресії дитиною, інакше пригнічені агресивні імпульси можуть завдати серйозної шкоди її здоров'ю. Навчіть її висловлювати свої ворожі почуття соціально прийнятним способом: словом або в малюнку, ліпленні або за допомогою іграшок, або дій, нешкідливих для оточуючих, у спорті.

         Переклад почуттів дитини з дії в слова дозволить їй довідатися, що про них можна говорити, а не обов'язково відразу бити в око. Також дитина поступово освоїть мову своїх почуттів і їй простіше буде вам сказати, що вона ображена, засмучена, зла і т.д., а не намагатися привернути вашу увагу своєю "жахливим" поведінкою.

         Єдине, чим при цьому не можна зловживати, так це упевненістю в тому, що доросла людина краще знає, що відчуває малюк. Дорослий може лише припускати, ґрунтуючись на своєму досвіді, на самоспостереженнях, на спостереженні за оточуючими, що означає поведінка дитини. Дитина повинна бути активним оповідачем про свій внутрішній світ, дорослий лише дає таку можливість і надає засоби.

         4. Якщо дитина вередує, злиться, кричить, кидається на вас з кулаками - обійміть її, притисніть до себе. Поступово вона заспокоїться. З часом їй потрібно буде дедалі менше часу, щоб вгамуватися.

         Крім того, такі обійми виконують декілька важливих функцій: для дитини це означає, що ви здатні витримати її агресію, а, отже, її агресія може бути стримана і вона не зруйнує те, що любить; дитина поступово засвоює стримуючу здатність і може зробити її внутрішньою і таким чином контролювати свою агресію самостійно.

         Пізніше, коли малюк заспокоїться, ви можете поговорити з ним про його почуття. Але ні в якому разі не варто читати моралі в такій розмові, просто дайте зрозуміти, що готові його вислухати, коли йому погано.

         5. Поважайте особистість у вашій дитині, зважайте на його думки, сприймайте серйозно його почуття. Надайте дитині достатньо свободи і незалежності, за яку дитина буде сама нести відповідальність. У той же час покажіть їй, що у разі потреби, якщо вона сама попросить, ви готові дати пораду або надати допомогу. У дитини повинна бути своя територія, своя якась сторона життя, вхід на яку дорослим дозволений тільки з її згоди.

         Помилковою вважається думка деяких батьків, що "у їхніх дітей від них не повинно бути жодних секретів". Не допустимо ритися в її речах, читати листи, підслуховувати телефонні розмови, шпигуни! Якщо дитина вам довіряє, бачить у вас старшого друга і товариша, вона сама вам про все розповість, попросить поради, якщо вважатиме за необхідне.

         6. Покажіть дитині кінцеву неефективність агресивної поведінки. Поясніть їй, що навіть якщо на початку вона і отримає для себе вигоди, наприклад, візьме в іншої дитини вподобану іграшку, то згодом з нею ніхто не захоче грати, і вона залишиться в гордій самотності. Навряд чи малюка порадує така перспектива. Розкажіть також про такі негативні наслідки агресивної поведінки як невідворотність покарання, повернення зла тощо.

         Якщо ви бачите, як ваша дитина, ще не почавши ходити до школи, ударила іншу, спочатку підійдіть до його жертви. Підніміть скривджену дитину і скажіть: "Максим не хотів образити тебе". Потім обійміть її, поцілуйте і проводіть з кімнати.

         Таким чином, ви позбавляєте уваги свою дитину, переносячи її на товариша по іграх. Раптово ваша дитина зауважує, що веселощі скінчилися, і вона залишилася на самоті. Звичайно потрібно повторити це 2-3 рази - і забіяка зрозуміє, що агресивність не в його інтересах.

         7. Необхідно встановлювати соціальні правила поведінки в доступній для дитини формі. Наприклад, "ми нікого не б'ємо, і нас ніхто не б'є". Для дітей у віці чотирьох років і старше вимоги можуть бути більш докладними. Можете заявити: "У нашому будинку існує правило: якщо тобі потрібна іграшка, а нею грає інша дитина і не дає її тобі, почекай".

         8. Не забувайте хвалити дитину за старанність. Коли діти реагують належним чином, зробіть все, щоб закріпити ці зусилля. Скажіть їм: "Мені подобається, як ти зробив". Діти краще реагують на похвалу, коли бачать, що батьки дійсно задоволені ними.

         Не варто говорити: "Гарний хлопчик" або: "Хороша дівчинка". Діти часто не звертають на це уваги. Краще сказати: "Ти приніс мені величезне задоволення, коли поділився зі своїм молодшим братом, замість того щоб битися з ним. Тепер я знаю, що можу довірити тобі догляд за ним". Така похвала має велике значення для дітей. Вона дозволяє їм відчути, що вони можуть справити хороше враження.

         9. Розмовляти з дитиною про її вчинки треба без свідків (класу, родичів, інших дітей та ін.). У бесіді намагайтеся використовувати менше емоційних слів (соромно та ін.).

         10. Треба унеможливити ситуації, що провокують негативну поведінку дитини.

         11. У боротьбі з агресією можна вдатися до допомоги казкотерапії. Коли маленька дитина починає виявляти ознаки агресивності, складіть разом з нею оповідання, в якому ця дитина буде головним героєм. Використовуючи малюнки, вирізані з журналів, або фотографії самої дитини, створіть ситуації, в яких дитина поводиться гідно і заслуговує на похвалу. Поговоріть з малюком у той момент, коли він спокійний, не нервує. Коли у дитини емоційна криза, заспокоїти її нелегко.

         12. Треба надавати можливість дитині отримати емоційну розрядку в грі, спорті і т.д. Можна завести спеціальну "сердиту подушку" для зняття стресу. Якщо дитина відчуває роздратування, вона може побити цю подушку.

         На закінчення відзначимо, що батькам важливо пам'ятати наступне: агресія - це не тільки деструктивна поведінка, що заподіює шкоду оточуючим, приводячи до руйнівних і негативних наслідків, але також це ще й величезна сила, яка може служити джерелом енергії для більш конструктивних цілей, якщо вміти нею управляти. І завдання батьків - навчити дитину контролювати свою агресію і використовувати її в мирних цілях.

Психолого-педагогічні умови корекції тривожності в підлітковому віці

         Підвищена тривожність – це проблема, з якою підліток не завжди здатен впоратись самостійно, потребуючи активної доброзичливої підтримки і допомоги, насамперед, психологічної. Тому прояви тривожності у поведінці підлітків активізують питання своєчасної діагностики її причин та планування адекватних заходів корекційного впливу, ефективність якого, безумовно, залежить від скоординованості зусиль психолога та батьків.

         Залучення батьків має важливе значення для успішного подолання емоційних проблем у підлітка. Освіта батьків щодо питань психологічних закономірностей формування характеру підлітка під впливом того чи іншого стилю виховання допоможе зробити процес психокорекції більш ефективним.

         Бажано, щоб психологічна допомога відбувалась за замовленням батьків та їх готовністю дотримуватись наступних умов:

1. Терплячість та послідовність у реалізації рекомендацій.

2. Здатність ставати на бік підлітка, дивитись на себе його очима.

3. Доброта, чуйність, природність у стосунках з підлітком.

4. Контроль за власними почуттями і вчинками.

5. Оптимізм та настанова на позитивний результат.

         Рекомендації психолога не нав’язуються як незмінна доктрина і тим більше не деталізуються на всі випадки життя. Скоріше, це напрямок або шлях розв`язання проблем, що виникають у підлітків. До того ж, результати будуть помітними не одразу, а поступово, разом зі змінами ставлення батьків до дітей, перебудовою системи сімейних стосунків.

         Для того, щоб знизити тривожність у підлітка, необхідно:

- підтримувати в дитині позитивне самосприйняття (підбадьорювати, заоохочувати, демонструвати впевненість у її можливостях);

- забезпечувати ситуації з гарантованим успіхом;

- виховувати вміння обгрунтовано ставитись до результатів власної діяльності, не боятись невдач, помилок, сприймати їх в якості корисного особистого досвіду;

- формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших;

- розвивати орієнтацію на засіб діяльності;

- навчити враховувати недосконалість людини та мати з цим справу;

- розширяти і збагачувати навички спілкування із дорослими та однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок та думок інших людей.

         Підтримувати підлітка – значить вірити у нього. Іноді бажані уявлення про якості дитини затьмарюють погляд дорослих на підлітка та ніяк не співвідносяться із його реальними настановами та можливостями. Варто уважно придивитись до підлітка аби побачити те, що йому насправді потрібно.

Батьківська підтримка – це процес: а) в якому батьки зосереджуються на позитивних рисах підлітка з метою зміцнення його самооцінки; б) який допомагає підлітку повірити у себе та свої здібності; в) який допомагає уникнути помилок; г) який підтримує підлітка у невдачах. Замість того, щоб акцентувати увагу на помилках, батькам доведеться вербально і невербально демонструвати свою впевненість у його можливостях та підтримувати те, що він робить.

         І найголовніше – необхідно довіряти підлітку, визнавати за ним право на власний вчинок, на нагороду або покарання за нього. Звісно, дорослий може (і повинен) надавати пораду, але ні в якому випадку не можна звинувачувати підлітка, якщо він не скористався цією порадою. Довіряючи підлітку, потрібно довіряти і його вибору. Щирі та глибокі контакти підлітка із дорослими потрібні не для контроля, а для допомоги, не для втручання у справи дитини, а для емоційної підтримки. Якщо підліток десь “нажив” емоційний зрив, його щось непокоїть, він став знервованим, роздратованим, не треба з’ясовувати причини, вимагати кращої поведінки, а просто піти йому назустріч, зайвий раз похвалити, підтримати.

         Для того, щоб показати віру в підлітка, батьки повинні мати мужність та бажання зробити наступне :

- забути про минулі невдачі дитини;

- допомогти дитині відчути впевненість у власних силах;

- дозволити підлітку почати “з нуля”, сприраючись на те, що батьки вірять у нього та його здатність досягти успіху;

- пам’ятати про минулі успіхи та повертатись до них, а не до невдач.

         Критикуючи підлітка, не треба забувати сказати, що ви впевнені у його можливостях, що цінуєте його і тим більше засмучені такою ситуацією. Необхідно пам’ятати, що обговорюючи з підлітком його поведінку, батьки повинні намагатись підкреслювати, що в цілому задоволені ним як особистістю. Цим дорослі надають підлітку можливість зрозуміти, що можна робити помилки, але батьків набагато більше цікавлять його успіхи, а не невдачі.

         Батьки повинні користуватись тими словами, які працюють на розвиток “Я-концепції” підлітка. Впродовж дня батьки мають для цього декілька можливостей. Перша полягає у демонстрації підлітку задоволення від його досягнень або зусиль. Інша можливість – навчити підлітка долати виникаючі труднощі, сформувавши установку: “Ти можеш це зробити”.

         Виховання впевненості в собі у підлітка полягає у розвитку адекватних його можливостям претензій та самооцінок. Необхідно викликати у підлітка почуття симпатії до самого себе, самоповаги, виховувати сміливість ризикувати (в межах розумного) та бути самим собою без загрози “втратити обличчя”.

Деякі поради батькам з формування адекватної самооцінки у підлітків:

·        Не захвалюйте підлітка, але й не забувайте заохочувати його; схвалення, як і покарання, мають відповідати вчинку.

         · Заохочуйте підлітка до прояву ініціативи, але також покажіть, що й інші можуть мати де в чому переваги.

         · Показуйте на власному прикладі адекватність ставлення до успіхів і невдач; оцінюйте вголос власні можливості та результати дій.

·        Порівнюйте підлітка не з іншими, а із ним самим (тим, яким він був вчора та, можливо, буде завтра).

         Для цього необхідно набратись терпіння, винахідливості, такту і, головне, пам’ятати: будь-які спроби підвищити самооцінку тривожного підлітка повинні засновуватись на чесності, довірі та безумовної любові дорослих.

         І на завершення, щоб тривожність стала конструктивною, необхідно навчити підлітків навичкам саморегуляції, тобто вмінню аналізувати тривожні ситуації, наперед планувати свою поведінку у подібних випадках, бачити помилки та надалі брати їх до уваги. Конструктивна тривожність на відміну від деструктивної завжди спрямована на подолання чітко визначеної перешкоди, і дорослий у цьому випадку може допомогти підлітку зрозуміти, що ж, власне, це за перешкода та як її можна здолати.

         Отже, своєчасна діагностика стресових факторів та причин емоційної напруженості і тривожності у підлітків, розробка рекомендацій для батьків щодо створення сприятливого емоційного клімату в сім’ї є важливими завданнями практичного психолога, виконуючи які він розраховує на позитивну та активну позицію найближчого оточення підлітка. Адже тільки спільними зусиллями психолога та батьків створюються сприятливі умови для ефективної психокорекції високої тривожності у підлітків.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гиппенрейтер Ю.Б. Общаться с ребенком. Как? – М.: ЧеРо, 2001. – 240 с.

2. Теплякова Т.Г., Пономаренко Л.П. Содержание, формы и направления деятельности практического психолога образования. – Одесса, 2001. – 65с.

3. Прихожан А.М. От тревожности к уверенности // Школьный психолог. – 2001. – № 15.